Я нар одилася і виросла в селі. Тут живу досі разом з чоловіком, дітьми та батьками. Будинок у нас не дуже великий, проте живемо ми дружно. Разом доглядаємо за господарством, ми з чоловіком працюємо, а батьки допомагають нам з дітьми. Брат мій, хоч і виріс тут, але все життя мріяв перебратися в місто, що йому і вдалося. Старший брат відразу після закінчення школи сказав, що з міста більше не повернеться. Так і сталося. Він поїхав вчитися в найближче місто, там залишився працювати, одружився і тепер живе разом з сім’єю. Батьки допомагали йому, як могли, часто запрошували в гості з дружиною, адже через господарствао не могли відвідувати його в місті, але він відмовлявся. І ось 4 роки тому брат, нарешті, згадав про сім’ю і став приїжджати з дітьми кожне літо. Ми гостинно приймали сім’ю брата. Наші діти відразу подружилися, і ми раділи, що вони стали такими близькими. А ось сам брат став справжнім жителем міста. І це означало, що він, як і його дружина, всіляко висміював наш спосіб життя. Вони удвох сміялися з того, що влітку ми миємося в душі на вулиці, воду беремо з колодязя, працюємо на городі, маємо багато худоби, як ніби нам більше зайнятися немає чим.
Однак ні брат, ні дружина не гребували домашньою їжею. Вони з задоволенням їли домашнє м’ясо, овочі і салати, а фрукти просто обожнювали. Також вони не гребували брати цілу купу домашніх смакоти, якими мама навантажувала повні сумки: м’ясо, сало, овочі, фрукти і завитки – все це вони з радістю брали з собою в місто. Але кілька місяців тому трапилася біда. Мамі стало по гано з сер цем, лі карі направили її на ог ляд в місто. Я вирішила їхати з мамою. Нам треба було десь перечекати всього тиждень, поки будуть готові ана лізи і рекомендації лі карів. Ми з мамою взяли повну сумку смакоти і вирушили в місто. Звичайно, ми попросилися до брата на тиждень. У нього була трикімнатна квартира, тому брат з дружиною сказали, що діти поки поживуть в одній кімнаті – місця всім вистачить. Але коли ми приїхали, дружина брата з порога заявила, що ми повинні заплатити за проживання по 500 гривень на добу і купити продукти за списком, який вона нам дасть! Це мене просто обурило! Ми з них ніколи не брали ні копійки, ще й з собою продуктів давали, а вони ось як нас прийняли! Я зателефонувала подрузі, яка мала квартиру в місті і здавала її. На щастя, квартира виявилася поки що вільною.
Advertisment
Я пояснила подрузі ситуацію, і вона сказала, що ми можемо пожити в її квартирі безкоштовно! Вона попросила тільки 300 гривень за комунальні! Після цього я не спілкувалася з братом. Мамі він дзвонив кілька разів. Тепер же він подзвонив і сказав, що на початку літа вони з сім’єю знову приїдуть до нас. Я сказала, що прийму тільки племінників (в кінці кінців, вони не винні, що у них такі батьки); брат спочатку сперечався, а потім погодився. І якщо вони захочуть отримати ще й домашніх смакоти, я також виставлю йому прейскурант! І я думаю, що чиню правильно! Якщо брат не захотів допомогти нам, коли у нас була складна ситуація, то і отримає таке ж відношення у відповідь!
Advertisment
CategoriesUncategorized
Моєї свекрухи вже немає, та я завжди згадую її добрим словом, і на могилу приношу її улюблені білі троянди. Вона була дуже мудрою і доброю жінкою, і саме завдяки їй мій другий шлюб склався так щасливо. Моє життя не було надто щасливим. Батьків моїх нестало рано. Я тоді вчилася в місті, батьківський будинок забрала сестра. Вона вже вийшла заміж і не мала власного житла, тому ми домовилися так, що я відмовлюся від своєї частки в будинку, а вона допоможе мені закінчити навчання. Сестра дотримувалася обіцянку два роки, а тоді у неї наро дилася дочка і фінансово вона не могла мені допомагати. Я влаштувалася на роботу, і мені все ж вдалося закінчити ВНЗ. Приблизно в цей же час я зустріла дуже хорошого хлопця. Ми почали зустрічатися, а потім знімати квартиру разом. Згодом ми одружилися. Я нар одила синочка, а чоловік почав мені змінювати. Я випадково дізналася про це, коли коханка зателефонувала чоловікові, поки він був у душі. Чоловік нічого не заперечував, а просто зібрав речі і пішов. Через кілька днів я отримала документи на розлучення. Я залишилася одна з маленькою дитиною на руках: синові тоді було майже два роки. Мені вдалося влаштувати його в садок; я вийшла знову на роботу. Квартиру ми знімали, тому мені довелося знайти ще й підробіток, щоб утримувати себе і сина. Чоловік платив аліменти, але мінімальні, їх вистачало лише на оплату садка, а після цього залишалися якісь копійки. І саме тоді я зустріла його – Сергія – мого другого чоловіка. Він купив сусідню квартиру. Спочатку я думала, що це молода сім’я. Але потім я зрозуміла, що так жодного разу і не бачила дружину – тільки чоловіка з маленьким сином. Вони оселилися там не відразу, а зробили ремонт. Потім я вирішила познайомитися з новими сусідами. Я спекла пиріг і разом з сином пішла в гості. Виявилося, що Сергій – вдівець. Його дружина померла при пологах. Він залишився один з маленькою дитиною. Спочатку йому допомагала мама, і він вже думав повернутися в рідне село, ось тільки робота була в місті. Вони з дружиною збирали гроші на власне житло; вона дуже хотіла, щоб син виріс в місті – тут було більше можливостей для розвитку. Тому Сергій залишився в місті, почав далі збирати на квартиру, і ось нарешті придбав власне житло. Ми з Сергієм почали все частіше бачитися, заходили один до одного в гості. Згодом ми вирішили жити разом, а потім Сергій зробив мені пропозицію. Все сталося дуже швидко. Весілля у нас не було, ми просто розписалися. Потім ми вирішили поїхати в село до батьків Сергія. Свекруха прийняла мене дуже тепло. Я відразу помітила, що вона дуже добра жінка. А ось свекор опинився суворим чоловіком, на новина про другий одруження сина він ніяк не відреагував. На наступний день приїхала сестра мого чоловіка з сім’єю. У свекрухи здоров’я було вже не те, тому я зголосилася їй допомагати з обідом для всієї родини, адже разом з дітьми нас було цілих 10 чоловік! Звичайно, я зголосилася накривати на стіл. Тому, поки я всіх обслуговувала, сама не встигла і поїсти. Увечері і на наступний день ситуація повторилася. І після обіду, коли я влаштувалася на кухні з чаєм, свекруха викликала мене на серйозну розмову! Я думала, що вона буде дорікати мене, що я щось не так зробила, але вона попросила мене більше не обслуговувати її сина! Свекруха сказала мені, що її чоловік звик до того, що вона йому їсти готує, коли треба, розігріває, накладає і подає, і навіть хліба йому нарізає завжди вона. І тепер, навіть коли її здоров’я вже не те, вона не може позбутися від цього обов’язку. Чоловікові все одно, що свекрухи важко його обслуговувати. Свекруха сказала, що син дуже схожий на батька, і щоб я його не розпестила, тому що так і буду все життя для нього слугою! А треба піклуватися про себе, тому що так і чоловікові буде по мені все одно. Я вирішила прислухатися до поради свекрухи. Коли ми приїхали додому, то я перестала накривати на стіл чоловікові. Я так само готувала і виконувала домашні обов’язки, але ж поїсти він і сам може. І відразу ж чоловік почав чинити опір. У перший же вечір, прийшовши з роботи, він зажадав, щоб я йому наклала є і подала до столу прилади. Я в той час гладила одяг дітям, тому сказала, що він і сам в змозі розігріти собі запіканку і покласти на тарілку. Спочатку чоловік намагався кричати, що він тільки з роботи прийшов, втомлений, але ж я теж не вдома сиділа! Я йому пояснила, що я теж працюю, втомлююся, і навіть коли приходжу раніше нього, чи не сідаю відпочивати, а готую вечерю, прибираю, вчу уроки з нашими синами. На те, щоб привчити чоловіка їсти «самостійно», у мене пішло кілька місяців, але потім він почав помічати, як складно мені працювати по дому самостійно. Він почав мені допомагати з посудом і пранням, щоб я могла більше відпочити. Минуло вже 5 років. У нас нар одилася спільна дочка. Свекрухи, на жаль, не стало. Але я їй дуже вдячна і до сих пір згадую її мудрість. Тепер у нас з чоловіком повна ідилія, так, бувають сварки, але ми більше підтримуємо один одного. Тому, жінки, які не будьте слугами своїх чоловіків. Пам’ятайте, що ви партнери і повинні допомагати один одному у всьому!
Оля повернулася додому весела, не підозрюючи про біду, що насувається. Її мати, Марія Григорівна, мала тривожні новини: брат Олі, Єгор, звільняється з в’язниці і збирається повернутися додому. Марія Григорівна запропонувала Олі та її родині переїхати, щоб убезпечити себе.