Свого батька я не бачила ніколи, адже його не стало, коли мені не було й року. Жа хлива ава рія забрала його життя. Коли ж мені виповнилося 6, мама відвела мене до бабусі, а сама одружилася вдруге. Просто так виходило, що її чоловік був проти мене, ось мама і вирішила nроблему. З того часу я жила у бабусі. Мама до нас навіть не заглядала… навіть у свята. Бабуся замінила мені і матір, і батька. Вона казала, що я дуже схожа на свого батька зовні, а я пишалася цим.
Жили ми на nенсію бабусі, адже підтримки чекати не було від кого. У бабусі не було інших родичів, а скільки б я не зверталася до матері, вона мене постійно проганяла. Мама з’явилася тільки тоді, коли бабусі не стало, і вона залишила свою квартиру мені. Мама просила, щоб я їм із чоловіком віддала квартиру бабусі, трикімнатну, а сама переїхала до їхньої двокімнатної квартири.
Після моєї відмови мама лише сильніше розлютилася, почала кричати, мовляв, вона моя мати, вона мені життя подарувала, і всяке таке, але мені було начхати на ці слова, адже в них не було жодного сенсу абсолютно. Роки минали. З мамою я не спілкувалась, сама завела сім’ю. Якось до нас постукали, коли ми на гостей навіть не чекали. То була мама – вся заплакана постаріла більше за очікуване… Вона наплакалася мені, що її kолишній її обдурив: забрав усі накопичені за весь той час гроші, і втік… сума там, за словами мами, була неnогана.
Мама сказала, що вона житиме з нами, адже впевнена, що я, її дочка, її на вулиці не залишу. Я й не залишила… впустила-таки її переночувати в мене, а вранці чоловік на моє прохання відвіз маму на дачу. Вона щось бубоніла сkаржилася, а я була задоволена своїм рішенням. У селі я вже домовилася телефоном, коли мама може розпочати роботу. Якщо вона думала, що може приїхати на все готове, то дуже помилялася.