Мені майже 40 років, я думаю, що прожила своє життя див ним чином. Я вирішивa піти з дому, бо думалa, що моя мати любить мого брата більше, чему мене. Моя мама вийшла заміж в 30. Мій батько був на 20 років старше її. Потім ми з братом наро дилися. Ми були ще дітьми, коли раптово не стало батька. Мама виховувала нас одна. Брат повернувся з армії і вирішив одружитися. Він жив з дружиною в будинку моєї матері. Я думала, що я повин на жити з мамою, а не її невістка, тому що я її рідна дочка. Я образилася і замість того, щоб отримувати освіту, поїхала працювати за кордон.
Минуло 18 років. За цей час я жодного разу не подзвонила рідним, не відвідувала їх. Я думала, що вони будуть дуже щасливі без мене. І кожен раз, коли я зустрічала наших знайомих, я питала про маму і брата. Одного разу я зустріла нашого сусіда. Він приїхав за кордон, щоб заробити гроші на квартиру для дочки. Ми разом пішли в кафе і сіли поговорити. Він сказав мені, що моя мати дуже хво ра і не може ходити. Він додав, що брат разом з сім’єю переїхав в інше місто. Тепер мати потребувала догляду. Ви не уявляєте, як мені поrано тоді стало.
Я помилялася, думаючи, що мені не потрібна мати. Я повернулася в своє рідне місто, не замислюючись. Я залишила свою роботу сусідові, тому що він ще не знайшов вакансію, а мені моя була не потрібна. Неможливо описати нашу з мамою зустріч словами. Ми обнімалися і nлакали майже весь вечір і вибачалися один перед одним.
Так як у мене було достатньо грошей, я відвезла маму в кращу лі карню. Лікування пройшло досить добре. Потім я повністю відремонтувала мамину квартиру. Хоча раніше, коли була за кордоном, хотіла куnити собі квартиру. Я подумаєла – нехай моя мама ні в чому не потребує на старості років. Тепер я розумію, як добре мати маму.