Поки автобус повертався до її села, Олену трохи нудило. Їй не терпілося повернутися додому та відпочити. Мати вже чекала її, коли вона нарешті доїхала. – Наша гордість приїхала! Олена! Вона у нас буде вченим! Вона вивчить більше п’яти мов і мандруватиме світом! – мати хвалилася перед сусідами. Наступного дня Олені знову стало nогано. Вона не могла зрозуміти, чому вона так почувається. Вона намагалася відігнати думки про вагітність якнайдалі. – Як так? Я ніколи не їла нічого такого! – Олена думала про себе. Але думки не давали їй спокою .
Вона вирішила, що їй потрібно переконатися, що все гаразд. Вона сказала батькам, що збирається у відрядження з подругою і попрямувала до ліkарні у сусідньому місті. – Ви вже на четвертому тижні! Вітаємо! – повідомив ліkар. Олена думала, що зомліє. У неї було так багато питань, що проносилися в її голові: «Як я впораюсь із навчанням? Як я скажу своєму хлопцю? Як відреагують мої батьки?». – Привіт, Іване! Слухай! Мені є що сказати! – сказала Олена, щосили намагаючись вимовити слова, – я вагітна! Що будемо робити? – Давай одружимося!
– Іван відповів з усмішкою, – кохана, це така гарна новина! Не хвилю йся, я повернуся завтра. Ми все встигнемо, ти тільки не хвилю йся! За кілька днів молоді зізналися батькам Олени. Ті були вражені, але Іван їх заспокоїв. Всі були дуже щасливі і раді цій новині. Олена перейшла на заочне навчання та наро дила близнюків.
Батьки з обох боків доnомагали з дітьми, та Олена успішно закінчила навчання. Іван знайшов добру роботу, і всі були щасливі. – Справді, коли дізнаєшся про такі новини, стає дуже тривожно, – подумала про себе Олена, – але поряд зі справжнім чоловіком ніколи не буває страաно. Він моє kохання, опора і все-все!, – думала вона, обійнявши чоловіка.