Ми з невісткою були злі на мого сина Вадима за рішення, яке він прийняв, не порадившись з нами.
Я виховувала Вадима сама після того, як його батько пішов від нас до іншої жінки, не проявляючи до сина особливого інтересу протягом багатьох років. Однак після смерті батька Вадим несподівано успадкував стару квартиру.
Ми планували продати її і, можливо, купити тоді ще молодятам сучасніше житло, тим більше, що вони жили в мене, щоб заощадити на оренді.
“Вадим, як ти міг прийняти таке рішення самостійно?”, – Запитала я , коли він під’їхав до будинку, сигналізуючи своєю новою, хоч і дешевою, машиною.
“А що я мав обговорювати?”, – відповів Вадим, помітно задоволений своєю покупкою, – “квартиру я продав, а машина мені давно потрібна. На роботі всі мають”.
Від такої зневаги до наших очікувань і його дружина, і я втратили мову. У мене не було жодного бажання залишати їх у себе на невизначений термін.
З продажем квартири у Вадима зникла можливість інвестувати у власний будинок, що змусило мене замислитись про те, щоб підштовхнути його до незалежності.
“Він живе тут безбідно, майже не платить за комунальні послуги, а тепер ще й ця машина!”, – журилася я, відчуваючи себе ошуканою і не знаючи, що робити далі.