В далечі від висоток, панельних будинків і дима автомобілів стоїть гарне село з населенням у кілька десяток людей. Електрики і торгових центрів в селі немає, замість в них є церква невелика, але і вона не потрібна, люди тут старі живуть, ще в Перуна, мабуть, вірують. І ось, в один день з’явився там синочок одного баrатія з міста, на своєму кабріолеті, проїхався по грядках і сказав, що ця земля належить йому, так що сказав жителям, щоб завтра їх там не було. Місцеві особливо сперечатися з ним не стали, просто похмуро подивилися і пішли.
Одна старенька, за чутками — знахарка, подивилася на від’їжаючу машину хлопця, взяла свій посох і без особливих зусиль встромила в землю, після чого пішла. На наступний день прибула бригада будівельників, разом з тим самим розпещеним хлопцем. Будівництво почалося, от тільки не пройшло і дня, як в ногу одного будівельника вп’ялася змія, та ще й отруйна. Незабаром мужика не стало, не встигли і відвести в лікарню. На наступний день з-за удару струмом не стало двох інших робітників, такі втрати частішали з кожним днем.
А той посох бабусі все стояв на землі. Ніхто так і не зміг його з землі витягнути, навіть болгаркою распилить намагалися, але не доля! В один день роз лючений хлопець схопився за nалицю, з усієї дурі потягнув його вгору і зміг дістати. Знову, не встиг своїм досягненням похва литися, як раптом під ним земля тремтіти почал, а потім і зовсім стався вибух.
Виявилося, посох весь цей час перебував в газовій трубі, яка вибухнула як тільки його звідти дістали. Після смер ті хлопця і будівництво будинку було скасовано, а мешканці самі не розуміючи, як тут отруйна змія і газова труба надались, повернулися на свої старі землі, і лише деякі догадались, що це все була справа рук тієї чаклунки.