Юра помітив гарну дівчину на весіллі свого знайомого, вона стояла в кутку ресторану та випивала. Юрко вирішив до неї підійти, щоб познайомитися. -Огидне весілля, — сказала раптом дівчина. -Це ще чому? -Тому що все зроблено по колгоспному. Якісь конкурси старовинні, ведучий уже не тверезий. Нині розпочнуться банальні танці. Я краще піду. -Стривай, куди ти в такий час одна, давай я викличу тобі таксі, nроводжу до дому. -До мого будинку? Ну ні, у мене батьки сплять. -А до чого тут батьки?
– не зрозумів Юрко. -А ти що, хлопчик маленький? Зрозуміло ж, чому ти до мене підійшов, ми обидва напідпитку, так що продовження ночі нам забезпечено. Поїхали до тебе. Дівчину звали Танею. Вона попросила Юрка купити їй тортика, бо на весіллі торта так і не дочекалися. Приїхали додому до Юри, провели незабутню ніч. Так і заснули. На ранок Юра вийшов на кухню, за столом сиділа Таня у його сорочці та їла тортик. -Дуже смачний, сідай, зараз чай наллю. Вони затишно сиділи на кухні, говорили про все на світі.
Юра зрозумів, що дуже давно не почував себе так спокійно та добре з дівчиною. З нею будинок був таким рідним і все здавалося яскравішим, ніж є насправді. А потім Таня пішла. Ось так просто, не залишивши йому ні свого номера, ні місця роботи чи будинку. Юрко почав шукати її сkрізь, де тільки можна.
Запитував у друга, на весіллі якого познайомився з Танею, де ця дівчина і хто вона. Але друг не знав, вона була знайома його дружини. Одного разу Юрко понуро плівся до себе додому і тут побачив Таню зі спини: -Таня! – закричав він, ніби побачив щось найдорожче на землі. Вони обнялися і з того часу більше ніколи не роз лучалися. А весілля у них було найцікавіше, а не колгоспне, як у всіх це прийнято.