Минулої весни я з нетерпінням чекала травневих свят, передчуваючи, як з усією pодиною вирвуся з задушливого, галасливого, сірого та недружнього міста, щоб на кілька днів відвідати своїх батьків у селі. Я уявляла, як гаpно цвістиме сад, тепло світитиме сонце, а трава лоскотатиме мої ноги.
Але потім, зненацька, мій чоловік Іван заявив, що не хоче їхати. -Чому ти відмовляєшся? У будинку моїх батьків завжди чудово, і там достатньо місця для всіх. Хіба ти не хочеш подихати свіжим повітрям та насолодитися природою? Ми надто довго були замкнені в цих чотирьох стінах, – я благала. -Я не хочу, бо я дуже добре знаю твоїх родичів.
Ми приїдемо, привеземо смачне м’ясо, закуски та делікатеси, які ми любимо. У перший день ми їстимемо всі разом, а потім нам доведеться їсти якусь незрозуміло несмачну їжу, до якої звикли ваші родичі в селі: макарони, картопля, дешеві сосиски та яйця, – відповів Іван. Я була вражена, почувши такі речі про свою сім’ю.
Не могла зpозуміти, коли Іван став такою людиною. Раніше він був добрим, і до того дня я не помічав у ньому жодних змін. – Ти знаєш, що мої батьки зовсім не баrаті люди. Їхня їжа може бути дешевою, але вона завжди дуже смачна. Печена картопля, макарони з підливою, мамині пироги… Що в цьому поrаного? Сестра із сім’єю теж будуть там. Вони мають трьох маленьких дітей.
-Ось тому я і не збираюся годувати твою бідну велику родину. Я ще згоден привезти нормальні, не найдешевші продукти для твоїх батьків, але я не годуватиму твою сестру, її чоловіка та дітей. Я ситий цим по гоpло. Я була вражена тим, що Іван міг так думати про мою родину. Вони були моїми найближчими людьми, і вони ніколи не просили від нас чогось. Коли ми відвідували батьків, моя мама завжди дбала про те, щоб відправити з нами щось смачненьке, і вона завжди була готова поділитися з нами останнім шматком хліба.
Івану весь час прислужували як господарю, і мої батьки, які вже немолоді, виконували будь-яке його бажа ння. -Ми залишимося вдома. Я більше не хочу говорити про це. -Якщо ти хочеш сидіти у бетонній коробці зі своїми делікатесами, сиди, а я поїду з дітьми. Я зібрала все, що мені було потрібно, взяла дітей і вирушила насолоджуватися чудовою погодою, свіжим повітрям та спілкуванням зі своїми близькими – без мого чоловіка. Тато і мама зустріли нас з розкритими обіймами, а моя сестра на очах мала сльози щастя. Пройшло так багато часу відколи ми збиралися востаннє.