Я володію невеликою ділянкою за містом. На ній я нічого не саджу, а просто відпочиваю у вільний час. Не хочу витрачати сили на догляд за городом. Поставив там мангал, щоб смажити м’ясо, альтанку для посиденьок і укриття від дощу. А в найближчому майбутньому планував побудувати лазню і встановити паркан навколо моїх володінь.
Тому туди я їздив посмажити шашлик, попити смачного чаю з самовара і відпочити від міської суєти. Сусіди мені попалися нормальні, непроблемні і небалакучі. Лише одна сусідка, Ірина Петрівна, мене іноді діставала. Весь час її дивувало, як же я живу без посівів взагалі. На її ділянці якраз навпаки – все щільно засаджено всякими розсади і квітами, з якими вона поралася день безперервно.
Оскільки паркан поки був відсутній між нашими ділянками, сусідка іноді могла зайти до мене без жодних проблем. Скажу чесно, мені це не подобалося. Іноді тільки під’їжджаю до своєї ділянки і бачу її на ньому, все вона там ходила і розглядала щось. Я її питаю: – Ірино Петрівно, що трапилося?
– Нічого, дивлюся, де у вас можна було б цибулю посадити. У вас стільки вільного місця, а ви все одно нічого не вирощуєте. Думаю, може я щось посаджу. Ви ж не будете проти? Я навіть не знав, що на це відповісти. Не хотів її ображати, подумав і відповів: – Можете одну грядку посадити. Пізніше я був дуже не радий, що дозволив.
Півдня вона поралася на моїй дільниці і не давала розслабитися, її присутність мене напружувало. А тепер, ймовірно, почне сюди весь час ходити, перевіряти свій лук. Думаю, ладно, все одно вже дозволив. На роботі, нарешті, настала моя черга йти у відпустку, і я поїхав на море, а про цю дрібницю забув.
Коли повернувся додому, то в перші вихідні відразу поїхав на свою ділянку. І як я був здивований, коли на своїй ділянці побачив парник і ще кілька грядок з огірками і томатами. Я прекрасно знав, хто це зробив, тому питати не довелося ні в кого. Мене це вивело з себе, тому я вирішив, що пора закінчувати.
Друга попросив допомогти: ми з’їздили в той же день в будівельний магазин і обнесли ділянку сіткою. Тепер Ірина Петрівна не зможе вільно переміщатися по моїй дільниці і робити все, що їй заманеться. А на наступних вихідних вона приїхала і питає: – Ви навіщо паркан поставили? Я ж тепер не можу потрапити до своєї розсаді. Ви самі за нею доглядати збираєтеся? Це я вже вважав нахабством, тому ввечері розібрав парник і перекинув матеріали через паркан. З тих пір Ірина Петрівна зі мною навіть не вітається. А як ви вважаєте, чи правильно я вчинив?